Останньою сльозою серпня кволого

Ридало літо й линуло у вирій.

Летіла думка в яблуневім вирі,

Що місто вкрив рожево-ніжним пологом.

І ти в моє минуле відлітала,

Мов та жар-птиця, юная легінко,

Твоє «Прощай» звучало в серці дзвінко,

І Латориця хвилею гойдала

Той зойк кохання. По моїх слідах

Дуби-солдати бігли вздовж дороги,

Несли у серце на гілках тривоги,

Котрі завмерли в тебе на устах.

О, не лякайтесь! Я повернусь сюди,

Як човен в бідну бухту!.. Щастю тліти

У попелі зроствючого літа

Не дам! Ти жди мене, кохана, жди!

З книги «Поклик»