Як гартувалась сталь

(уривки з роману)

Гарні вечори на Україні влітку по таких маленьких містах , як Шепетівка, де середина - місто , а околиці - село.

Такими тихими літніми вечорами вся молодь на вулицях . Дівчата , парубки - всі біля своїх дворів, по садках, палісадниках, просто на вулиці, на колодках, гупами, парами. Сміх, пісні.

Повітря тремтить від густоти й запаху квітів . Глибоко в небі мерехтять світлячками зорі , і голос чути далеко-далеко... 

Любить свою гармонію Павка . Любовно ставить на коліна співучу дворядку віденську . Пальці вправні - ледь торкнуться ладів , пробіжить зверху вниз прудко, з перебором . Зітхнуть баси, і сипне гармонія молодецької , заливчастої... 

Звивається гармонія - і як ти його тут не підеш у танець? Не стерпиш - ноги самі рухаються. Гаряче дихає гармонія - гарно жити на світі ! 

Сьогодні ввечері було особливо весело. Зібралася на колодках , біля подвір'я , де жив Павка , молодь сміхотлива , а найголоснша поміж усіх - Галочка, сусідка Павчина. Любить каменярева донька потанцювати , поспівати з молоддю . Голос у неї - альт , грудний , бархатистий.

Побоюється її Павка . Язичок у неї гострий . Сідає вона поруч з Павкою на колодках , обіймає його міцно й регочеться:

Ех ти , гармоністе завзятий ! Шкода , не доріс трішки, парубійко , а то гарний чоловік для мене був би. Люблю гармоністів , тане серце перед ними.

Червоніє Павка по саме волосся - добре , що це ввечері - не видко . Відсувається від жартівниці, а та його міцно тримає - не пускає. 

- Та куди ж ти любий , тікаєш ? Оце так женишок ! - пустує вона . 

Відчуває Павка плечем її тугі груди, і від цього стає якось тривожно, хвилююче , а навколо сміх розбуркує тиху завжди вулицю.

Павка упирається рукою в плече Галочці й каже :

- Ти мені заважаєш грати , відсунься ! 

Знову вибух реготу , кепкування , жарти. 

Озивається Маруся : 

- Павко , заграй якось сумної , щоб за душу брало.

Повільно розтягаються міхи , пальці тихо перебирають лади . Знайома всім, рідна мелодія . Галина перша підхоплює її. За нею - Маруся й інші. 

 I далеко , геть аж до лісу , лунають дзвінкі молоді голоси , що співають пісню.

* * *

Гостра нещадна боротьба класів розгорталась на Україні. Дедалі більше людей бралося до зброї , і кожна сутичка народжувала нових учасників. 

Далеко в минуле відійшли спокійні для обивателя дні. 

Крутила завірюха,  струшувала гарматними пострілами старенькі будиночки , і обиватель тулився до стін підвалів, до викопаних саморобних траншей.

Того квітня буремного дев'ятнадцятого року переляканий на смерть, очманілий обиватель , продираючи вранці заспані очі, відчиняючи вікна своїх будиночків, тривожно питав сусіда , що прокинувся раніше: 

- Автономе Петровичу , яка влада в місті ? 

І Автоном Петрович, підсмикуючи штани , злякано оглядався:

- Не знаю , Панасе Кириловичу . Вночі прийшли якісь. Побачимо : якщо євреїв грабуватимуть, то, значить , петлюрівці, а якщо " товариші ", то з розмов чути буде зразу . От я й виглядаю , щоб знати , який портретик почепити, щоб не вскочити в халепу, а то знаєте , Гарасим Леонтійович , сусід мій , не додивився як слід , взяв та й почепив Леніна , а до нього яу ускочать троє: виявляється, з петдюрівського загону. Як глянули на портрет - та до господаря! Всипали йому , розумієте, канчуків із двадцять." Ми , - кажуть , - з тебе , сучого сина , комуністична мордо, сім шкур здеоемо." Вже хоч як він виправдовувався , хоч як кричав - не пособило.