Ме­ні по­щас­ти­ло втек­ти 

Спогади репресованого у шепетівській в'язниці НКВС Якова Ковальчука:
«Я жив ду­же бід­но, мав тіль­ки 2,5 га зем­лі. (На той час для се­ред­ня­ка, до 10 гек­та­рів бу­ла нор­ма, бід­няк міг ма­ти 2,5 гек­та­ра. Все ін­ше се­ред­ня­ки орен­ду­ва­ли у тих же бід­ня­ків). Не хо­тів іти до кол­госпу. За це спа­ли­ли сіль­ські ак­ти­віс­ти мій дім. По­тім в груд­ні 1937 ро­ку вно­чі ме­не за­ареш­ту­ва­ли. По­тім за­вез­ли до Ше­пе­тів­ки. Бу­ло ду­же хо­лод­но, - 20 гра­ду­сів, си­дів у со­роч­ці у ван­тажно­му ав­то­мо­бі­лі. Піс­ля до­пи­ту си­дів на цьому ж міс­ці ці­лий день. За те, що по­во­рух­ну­ся ме­не би­ли прик­ла­дом. По­тім від­везли до ка­ме­ри, де я по­ба­чив лю­дей, що си­ді­ли ні­мі, ні­чо­го не їли і не пи­ли. Між ни­ми бу­ли ке­рів­ник при­кор­донної зас­та­ви, слю­сар, чор­но­ро­бо­чий, се­ля­ни - всі з Ше­пе­тів­ки. Во­ни бу­ли так зне­си­ле­ні, що не мог­ли на моє пи­тан­ня ні­чо­го від­по­віс­ти. Ме­не пок­ли­ка­ли зно­ву на до­пит, що від­бу­вав­ся уно­чі в ок­ре­мій кім­на­ті. До­пит три­вав від 8 го­ди­ни ве­чо­ра до дру­гої но­чі. Ме­не об­ви­ну­ва­чу­ва­ли у зв'яз­ках з нім­ця­ми і у то­му, що я мав про­во­ди­ти якусь агі­та­цію. Так як я ні­чо­го не знав, бо був прос­тий се­ля­нин-па­січ­ник, я не міг ні­чо­го приз­на­ва­ти. По­тім ска­за­ли ме­ні, що я є шпи­гун і по­ча­ли­ся тор­ту­ри. Спо­чат­ку пус­ти­ли ме­ні че­рез ніс елек­трич­ний струм. Я знеп­ри­том­нів. А ко­ли прий­шов до тя­ми, слід­чий бив ме­не но­га­ми. По­тім прий­шов ен­ка­ве­дист Пе­кальов, який ви­би­вав зіз­нання з ін­шо­го в'яз­ня. Він спи­тав мо­го ка­та, як дов­го він ду­має ще зі мною, во­ро­гом на­ро­ду, во­зи­ти­ся. Він вже ці­єї но­чі чо­тирьох убив. Пе­кальов кіль­ка ра­зів вда­рив ме­не ку­ла­ком по го­ло­ві, по­тім взяв гле­чик га­ря­чої во­ди і ви­лив на моє об­личчя. Та­ких тор­тур не кож­ний міг вит­ри­ма­ти, при цьому ба­га­то хто бо­же­во­лі­ли. Бу­ло, нап­риклад, та­ке: 6 днів не да­ва­ли вза­га­лі їс­ти, пи­ти, а по­тім пе­ре­со­ле­ні су­пи, а там зно­ву юш­ка силь­но за­цук­ро­ва­на. Вно­чі зно­ву йшли тор­ту­ри. А ко­ли вже їм на­до­ку­чи­ли ті жер­тви, то­ді вно­чі ви­во­ди­ли їх та розс­трі­лю­ва­ли. Їх не хо­ва­ли, тіль­ки па­ли­ли в пе­чах. Ме­ні по­щас­ти­ло втек­ти».